Хімічні та механічні анкери – як вибрати анкер? (ч.1)

Правильний вибір кріплення – запорука надійного і довговічного монтажу. Ви можете вибирати між традиційними механічними анкерами та хімічними анкерами. У чому різниця між цими видами кріплень?

Анкери, на відміну від дюбелів, мають здатність витримувати дуже високі навантаження. Найчастіше їх використовують для кріплення двох частин конструкції або елементів конструкції до бетону та інших видів основи. Прикладом використання анкерів може бути встановлення сталевих, алюмінієвих або дерев’яних елементів (наприклад, балюстрад) у бетоні (переважно у випадку механічних анкерів) або цеглі (у випадку хімічних анкерів).

Механічні та хімічні анкери можуть використовуватися як взаємозамінні в певних ситуаціях. Однак важливо враховувати конкретні рекомендації та фактори при виборі такого  типу кріплення, яке буде найкращим у конкретному випадку – тобто найбезпечнішим та довговічним. Другорядним питанням є уподобання користувача та комфорт встановлення.

Механічний анкер. Цей тип анкерного кріплення з’єднує елементи з основою за допомогою фізичної сили. Здебільшого він має схожий механізм дії, як і розпірний дюбель. Винятком з таких механічних анкерів є анкер-шуруп до бетону, який врізається в основу, завдяки різьбі осідає по всій довжині отвору.

Анкер-шурупи до бетону є найбільш часто використовуваним кріпленням  і добре працює практично на кожному будівельному майданчику. Їх цінують за швидкий і простий монтаж, забезпечуючи при цьому високу несучу здатність.

Всі механічні анкери виготовляються зі сталі (або, принаймні, їх основні частини), тому їх називають металевими анкерами. Однак слід пам’ятати, що деякі з них містять і пластикові елементи.

Незважаючи на свої невід’ємні переваги, металеві анкери мають і свої недоліки. Перш за все, вони є результатом способу розпирання  і дії фізичних сил. Високі навантаження, яким постійно піддається анкер, і його розпирання на структуру основи  можуть викликати розтріскування, кришення і розрив матеріалу в якийсь момент.

Хімічний анкер відомий з 60-х років і вперше був використаний в 1972 році при будівництві стадіону в Мюнхені, де проходили літні Олімпійські ігри. Жоден інший вид кріплення не зарекомендував себе на таких малих відстанях між анкерами і від країв. Металеві анкери не підходили для цього завдання через свої властивості розпирання.

Хімічні анкери – тип кріплення, що виникає в результаті з’єднання смоли з затверджувачем. Вони працюють за принципом адгезії, тобто поверхневого з’єднання цих двох речовин. Такі властивості хімічного анкера роблять його широко використовуваним, особливо при реконструкції будівель.

Хімічний анкер є особливо міцним і універсальним кріпленням. Його перевага в тому, що він неінвазивний по відношенню до матеріалу, в який поміщений – на відміну від металевого анкера, він не створює напруги в основі, тому не сприяє її руйнуванню і ослабленню конструкції.

Можливості хімічних анкерів широкі. Їх можна використовувати в будь-якій основі і в різних умовах, навіть коли вона волога. Вони не піддаються корозії, відмінно підходять для глибокого анкерного кріплення і, перш за все, здатні витримувати навіть найважчі навантаження. Крім того, несуча здатність хімічних анкерів дуже хороша.

Хімічний анкер має ту перевагу, що він ідеально підходить для кріплення в матеріалах з порожнечами, таких як пустотіла цегла або пустотілі блоки.